Село Нараїв - центр одноіменної сільської ради, розташоване за 16 км у північно-західному напрямку від районного центру міста Бережани і 66 км від обласного центру міста Тернополя в західному напрямку. В сільраду входить село Шайбівка, в якому знаходиться крайня географічна західна точка Тернопільської області.
Нараїв розкинувся вздовж річки Нараївка, в основному із півночі на південь, на відстань майже 12 км. Село відбиває конфігурацію річкової системи Нараївки - його бічні вулиці простягаються потоками, ярами і балками.
Від гідроніма "Нараївка" і походить, за першою версією, село Нараїв. Річка Нараївка дуже петляє (мандрує). З литовської "нар" - петля. Є версія, що село виникло в час панування Великого Литовського князівства на наших землях після занепаду Галицько-Волинської держави.
Друга версія про походження топонімічної назви "Нараїв" пов'язана зі шляхом Львів-Нараїв-Бережани, так званим "гостинцем", яким граф Потоцький їздив у своє помістя - палац у селі Рай біля Бережан - "дорога на Рай". Звідти і назва містечка, яке виникло на місці перехресть - сучасний центр села Нараїв-міста.
Ймовірно, що власне поселення виникло у болотистій долині, де зараз вулиця Лани, де і був найстаріший центр села Нараїв, можливо з іншою назвою. Він був захищений дрімучими дубовими лісами із заходу і горбами-горами зі сходу з вершинами гір Замчисько і Татарської.
Цікава третя версія походження села - від імені панів Нараєцьких, які мали свій маєток-фільварок в селі. Прізвища Нараєцьких викарбувані на величних пам'ятниках на місцевому цвинтарі. Крім того є багато людей з прізвищами Нараєвські в сусідньому селі Рогачині.
Село Нараїв багате мальовничими ландшафтами горбогір'я на сході, великими степовими (польовими) ділянками на північному заході. Південь і схід займають листяні ліси. Найвища вершина в межах села гора Рикавка, розташована біля хутора Кулеби (407м). Грунти світло-сірі опідсолені, сірі, чорноземні. Специфічними є також кліматичні умови села - тут холодніше ніж в інших місцях Бережанщини. Долина річки Нараївка продувна, тут середня температура взимку на 3-5 град С нижча, ніж в загальному по околицях. Надра землі багаті на вапняк, пісковик (штамбрухт), глину будівельну, пісок кварцовий, торф тощо.
Містечко Нараїв згадується вперше в документах (перша письмова згадка) з 1443 року. Спочатку було дві громади - громада Нараєва-міста і громада Нараєва-села. До 1830 року існувало дві парафії. З централізацією села було об'єднано громади, створено єдиний цвинтар, в 1830 році вимурувана кам'яну церкву (церква "Чесного хреста"), а дерев'яну продано в село Жуків (Підлісці), де вона стоїть і сьогодні.
Виникненню містечка Нараєва сприяв приїзд в село євреїв-переселенців,які шукали захисту від утисків хрестоносців у Польщі в час правління П'ястів. В Нараєві їхня громада досягала майже тисячної кількості. Мала дві синагоги. В основному євреї займалися торгівлею. Нараїв виростає в містечко, якому надається Магдебурське право.
Під час нападів орди на землі Речі Посполитої татари неодноразово грабували ці землі і збирали ясир. Особливо великої шкоди татари завдали в 1625 році, коли Нараїв-місто було зруйноване на 50%, а Нараїв-село - на 70%. Під час нападу татар у 1638 році згоріло містечко і деревяний паркан навколо нього.
Після поділу Польщі у 1772 році село Нараїв з округою Бережани опиняється під владою Австрії. Польща ще сподівалась на звільнення і відновлення з допомогою Наполеона, але ці сподівання не справдились.
Поляки намагалися скинути панування Австрії й іншим шляхом. В Нараєві-місті Тадей Вісньовський заснував революційний гурток, який у 1846 році вирушив до Бережан щоб роззброїти австрійський гарнізон. Похід закінчився трагічно. Вісньовського судили і повісили, інших кинули до в'язниці (Курорштейн, Тіроль).
Радо вітали у Нараєві Маніфест цісаря Франца Йосипа про скасування панщини. 3 травня 1848 року у селі після відправи у навозбудованій церкві відбувся великий похід з заходу (звідки прийшла свобода) до початку села. Тут селяни поставили Хрест Свободи, який стоїть і сьогодні.
Тут щорічно відбуваються молебні.
Спокійними були роки для Нараєва в пореформенний період. В Нараєві створено ряд підприємств - гуральню, цегельний завод "Потік". Виростає скляний завод "Гута" на околиці села - перший скляний завод на Бережанщині. Заснували його "шваби", вихідці з Німеччини (приблизно 1877-1878 рр.). В основному тут виробляли аптечну різнокольорову продукцію, скляні вироби побутового призначення. Завод згорів у 1944 році.
У Нараєві діяло 3 шинки, був заїзний двір, багато крамниць, у яких торгували євреї. Чисельність єврейської громади зросла до тисячі осіб(1939 рік).
Нараїв-місто стає виключно польсько-єврейським містечком. Кожен четвер відбувається велике торговище.
В цей час у Нараєві-місті діє 2 синагоги, польська громада будує костел. У 1830 році збудовано нову кам'яну церкву греко-католицької громади українців Нараєва. З цього часу громада стає єдиною, а дерев'яну церкву Cвятої Трійці продають у Підлісці (тепер село Жуків). Перші школи виникли у Нараєві (в центрі і селі) як початкові церковні школи. Тут навчали письма церковні регенти-дяки, а пізніше - вчителі. Перед війною у1810-1812 рр. будується приміщення сучасної середньої школи. При будівництві фундаменту, а пізніше і на господарствах окремих громадян, знайдено кістки, що підтверджують, що тут у минулому був цвинтар.
Не обминали Нараїв епідемії, стихійні лиха. Епідемія 1830 року забрала багато людських життів. До цього часу в урочищі Мажеровець є хрести. Тут було кладовище людей, що померли під час епідемії холери.
Під час Світової Війни у 1914 році бої відбувалися і у самому селі. Бій між військами Австрії і Росії відбувся на вулиці Раковиця де загинули воїни з обох сторін.
У 1916 році запасний полк австрійських військ стояв у нараївському лісі (між вулицями Потік і Раковицею). Ще до сьогоднішніх днів де-не-де збереглись бліндажі. В складі австрійських військ був легіон усусів (легіон українських січових стрільців). В цьому легіоні воювали і вихідці з Нараєва: Іван Скоропад, Франц Бучинський, Микола Бай.
У Першу Світову війну на вулиці Лани була санітарна частина, в якій лікували поранених бійців австро-угорської армії. Військовий цвинтар розташований на горі Замчисько.
Громада Нараєва-міста взяла активну участь у встановленні народної влади під час Листопадового зриву і утворення ЗУНР. Багато нараївської молоді воювали в рядах Української Галицької Армії.
Період 1919-1939 рр. (так звана "польська займанщина") принесла Нараєву полонізацію. Польські колоністи (мазури) оселилися на хуторі Запуст та на вулиці Колонія. В цей час були вирубані і викорчувані великі ділянки дубових лісів в північно-західній частині Нараєва(звідси і назва хутора Запуст). Але польські колоністи не прижились на цих землях. Вони продали землю і виїхали. У школах обовязковою мовою викладання стала польська. Старожили села ще й досі згадують недобрим словом польську вчительку Боліховську. Польська влада неодноразово проводить каральні акції , так звані "пацифікації".
Особливо жорстокою була каральна акція польської жандармерії в 1930 році. Дідич Нарковський, вбачаючи в нараївцях козаків, наказав після відправи бити селян і обтинати їм чуби. Під час таких "пацифікацій" були знищені місцеві українські читальні, народні доми. Товари в крамницях обливали гасом і спалювали. У тюрмі було замучено війта села Петра Ягоцького. У 1939 році поліція вбила українського студента-патріота Петра Бая.
У 1933 році силами греко-католицької парафії зокрема отця Яценкова, було засноване товариство "Орли".
Заснування першої читальні пов'язане з ім'ям священика отця Івана Дідика. Він заснував і товариство "Просвіта".
17 вересня 1939 року радянська армія перейшла річку Збруч щоб визволити єдинокровних братів-українців з польської неволі. У Нараєві-місті молодь захопила поліційну управу і вивісила жовто-блакитний прапор. Для зустрічі радянських військ члени "Просвіти" встелили дорогу від центру міста до річки Нараївки квітами. І воїнів зустрічали квітами. Але першою дією визволителів стало зняття національного прапора з поліційної управи і встановлення червоного. НКВД почало складати списки активістів суспільного житття, активістів хору села, організації "Орли".
Перша розправа відбулась 22 лютого 1941 року над сімома хлопцями, членами ОУН на хуторі Кулеби. Григорій Москаль, Григорій Шкопій, Володимир Лопушанський, Василь Солтис, Василь Галай, Богдан Гульовський, Максим Шуран - їх тіла вкладені на сани і відвезені в місто Бережани. Влітку, після відступу радянскої армії на місці трагедії священик Семен Чепіль відправив панахиду. Тут було насипано високу могилу. На могилі виступив з віршем-реквіємом гімназист з Бережан Мирослав Кушнір, який загинув у 1944 році у лавах УПА. Протягом березня-квітня 1941 року продовжувались арешти молоді. Були заарештовані: Ольга Фортуна, Іванна Різник, Міля Фінгурська, Володимир Нагірний, Михайло Драбик, Степан Драбик, Теодозій Нагірний, Микола Захарків, Степан Литвин, Михайло Зорій, Марко Шехович, Іван Бай, Осип Бабяк та інші (всього 22 особи). Їх було замордовано 26 - 28 червня 1941 року у місті Бережани. На їх могилі встановили пам'ятник з надписом "Борітеся - поборете!". Коли у 1944 році радянські війська вступили у Бережани пам'ятник був розстріляний. Він був відновлений у 1989 році.
З 1944 року у Нараєві відновлено радянську владу. Знову почалися репресії проти цивільного населення - облави, вивезення в Сибір. На знак спротиву владі чоловіки втікають в ліси. Майже усі нараївці що були мобілізовані до лав радянської армії, загинули. Всього на фронтах Другої Світової Війни воювало 200 нараївчан, більша частина не повернулась - загинули або пропали безвісти.
У вересні 1944 року сили НКВД оточили школу УПА в Кілянському лісі. Загинули сотні ще не підготовлених хлопців. В цій операції були використані танки, міномети. Бій йшов три дні. З Нараєва загинули: Володимир Бай, Іван Бойко, Ілько Пахомський, Степан Романовський, Михайло Яцик та інші.
Оточення повстанців у "криївці" в 1946 році 6 травня стало ще однією трагедією для бійців УПА. Щоб не здаватись тут застрелились Драбик Володимир (Морозенко) 1922 р.н., Савяк Петро (Кобзар) 1920р.н., Першин Михайло (Листок) 1925 р.н., Дідух Петро (Бойко) 1922 р.н. і Захарків Семен (Клим) 1919 р.н.
Колгоспи в Нараєві почали організовувати у 1950 році. Спочатку було 4 господарства, потім стало 2 - "Більшовик" та "Шлях до комунізму". Ще через деякий час господарства об'єдналися в єдине господарство колгосп "Більшовик". В 90-ті роки колгосп "Більшовик" реформується у селянську спілку "Хлібороб України" . Тепер існує хліборобське товариство "Оселя".
У післявоєнний період освіту в Нараєві здобували у 2-х початкових школах і одній середній. Середня школа була другою за величиною школою у Бережанському районі і навіть називалася Бережанська середня школа №2. У ній навчалось понад 600 учнів. Це були діти не тільки з Нараєва а й із сусідніх сіл - Вербова, Стриганівців, Рогачина. У 60-ті роки початкова школа, збудована громадою у 1939 році, реформується у семирічну, а початкова школа хутора Чверті - у восьмирічну.
Медичну установу, засновану євреєм Грімфелем у хаті вчителя Бойка, у післявоєнний період реформували у стаціонарну сільську дільничну лікарню. Довгий час керувала лікарнею лікар Банук, єврейка за походженням. Пізніше незмінним керівником став Антон Рокіцький. Зараз дільничну лікарню перенесено у двоповерховий будинок.
У кінці 90-х у Нараєві-місті було споруджено памятник Т.Г.Шевченку.
В Нараєві є 3 бібліотеки, два Народних доми. Культурні заходи в наші дні проводяться силами церковно-просвітянського хору, учнівськими гуртками художньої самодіяльності.
Насьогодні Нараїв, як і багато інших українських містечок і сіл переживає певний спад свого розвитку (відтік молоді у міста, спад народжуваності, трудова еміграція). І саме його екотуристичний потенціал може повернути селу розквіт.
(розповідь записана зі слів вчителя історії та географії Нараївської середньої школи Красниці Миколи Васильовича)
Немає коментарів:
Дописати коментар